Карижинський
НВК
 
Вівторок, 19.03.2024, 13:30
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Нац-пат. виховання


Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 63
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
 



ПАСПОРТ  МУЗЕЮ



Профіль музею:історико-краєзнавчий

Дата відкриття: 17.10.1987р.
Дата реєстрації: 20.11.1987р.
Ініціатор створення музею: Назаров А.К – директор школи
Керівник музею: 
Площа музею:20 кв.м. Фонди музею: 650експонатів.
Найцінніші експонати:нумізматичні експонати, печатки, ікони, листи з фронту.

 МЕТА СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ:



  • Пошук та дослідження матеріалів про минуле села Карижина.

  • Організація занять краєзнавчого гуртка.

  • Проведення уроків народознавства, пошукових експедицій, екскурсій до музею.

  • Збереження історичної пам'яті рідного села.                                                                                                                                                                                                                                        

Р О З Д І Л И   
Е К С П О З  И Ц І Ї


 

ДАЛЕКЕ МИНУЛЕ СЕЛА



Наш край був заселений людьми з давніх-давен. Понад сто тисяч років тому тут мешкали первісні люди.  Знайдено знаряддя праці первісних людей: кам’яні
молотки, ножі, сокири. На території села виявлено сліди землеробської  трипільської культури
IV-ІІІ тисячоліття до нашої ери: відшліфовані кам’яні сокири, скребачки.



У першій половині І тисячоліття на території краю жили племена ранньословянської Черняхівської культури, які входили до антського племінного союзу.








     СЕЛО В ПЕРІОД ФЕОДАЛІЗМУ


В часи Київської Русі територія села була заселена племенами уличів і тиверців. 

У період феодальної роздробленості з 1199 року вся територія сучасної Хмельницької області входила до Галицько-Волинського князівства.

      У 1241 році на територію Поділля вторглися монголо-татарські племена Хана Батия. Понад 100 років наші землі були у монголо-татарському ярмі. 
      Пізніше Поділля було під владою Литви і Польщі.
       З середини ХV століття на наші землі посилили напади кримські татари, які несли жителям краю величезні біди, спустошування, полон.

            Будучи
під владою Польщі, уряд почав передавати місто і містечка у спадкове володіння польським магнатам, воєначальникам. Жорстокий феодально-кріпосницький гніт на Поділлі посилився й національно-релігійним. Почалося ополячення і окатоличення 
місцевого населення. На території Віньковець діяв Чернечий орден францисканців. Члени ордену поставили собі за мету покатоличити населення.
Жителі краю чинили опір польським поневолювачам, поповнювали повстанські селянсько-козацькі загони, що діяли і на 
території нашого краю.



 



НАШ КРАЙ У ХVІІІ-ХІХ СТ.



            Тяжким був і кріпосницький гніт. Селяни постійно зазнавали жорстокого гноблення із сторони своїх поміщиків. Довгий час жорстоко знущався над селянами Людвік Черкас – найлютіший ворог селян.

            Пізніше землі с. Карижина перейшли у володіння панів Косельських.
            Селяни, доведені до відчаю, часто повставали проти своїх гнобителів. Особливо бурхливими були тут події, пов'язані із повстанням Северина Наливайка, визвольною війною українського народу 1648-1654 рр., гайдамацьким, а також селянським рухом, очолюваним легендарним Устимом Кармалюком.

            Багато селян с. Карижина стали до лав війська Богдана Хмельницького, який із своїм військом два рази переходив його землями. 



 



СЕЛО У ДОВОЄННІ РОКИ




            На  початок ХХ-го століття життя селян залишилось тяжким та надто злиденним. Кращі орні землі належали поміщику Мечиславу Косельському, а мізерні селянські смужки не могли забезпечити хлібом бідняцькі родини. Заробітки на панській роботі були 
малі.

                  Ще в 1904 році вчитель сільської школи Семен Голіціанов, Псаломщик Магнічевський організували нелегальне читання забороненої літератури. На цих сходах селяни вчились організовано боротись проти поміщиків. Але скоро ці сходи  припинилися. Таку бунтарську кралому викрив піп Мазуренко, і учасники були покарані.

            Напередодні  жнив 1906 року, визиск селян не зменшився, а став ще більшим та жорстокішим, і тому 8 липня селяни застрайкували. Понад 200 селян під керівництвом С.І.Гарбуза, В.П.Рудого і П.Я.Котика рушили до фільварку, де відбулася сутичка із озброєними
драгунами, яких пан Косельський виставив для своєї охорони.
В цій нерівній боротьбі загинуло п’ятеро селян: Кохан Михайло, Кохан Григорій, Кохан Павло, Кукурудза Лука, Рудий Григорій і вісім тяжко поранено. Багатьох селян арештували. В 1907 році відбувся суд над карижинськими повстанцями. "Пятірку" на чолі з Протасом Йосипом  засудили на чотири роки ув'язнення. Визнано зачинщиками руху таких селян: Вершковського Ананія,  Горбатюка Станіслава, Протаса Йосипа, Павлюка Антона, Рудого Григорія, Ступницького 
Івана.



                  Колгосп  почав організовуватись в березні 1930 року. Йому дали назву "Нове  життя". Першим головою правління був обраний Бурбас Семен Маркович. Значна частина карижан  вступила в колгосп  добровільно, інших примушували. Всі здавали свою худобу, реманент, зерно.  Збирали записний фонд зерна, щоб навесні дати бідним по 1-2 пуди. Це зерно засипали в комору, а на весні 1931 року цю комору спалили. При гасінні пожежі загинув Кохан Іван. Головою сільської Ради в цей час був Цапура Філько. Хто не хотів вступати в колгосп, того виганяли з хати, спродували і все господарство.  Так були вигнанні з своїх осель разом із сім'ями Осацький Андрій, Кукурудза Юхтим, Пардус Антон, Бакун Арсен, Мельник Антон, Гарбуз Андрій, Гарбуз Григорій. Будівлі багатьох із них перейшли у власність колгоспу. Були й такі, в  яких спродували усе, але з хати не виганяли. (Бакун Анастасія, Тимчук Марія та інші).



            В  1933 році Україну охопив голодомор. Карижани дуже потерпали від нестачі їжі. В село приходили люди з голодуючих регіонів. За свідченями очевидців - з Вінницької області, півдня України. Все, що приносили з собою ці люди, обмінювали на продукти харчування. Багато жителів села Карижина допомагали голодуючим  чим могли.



                  Перед Великою Вітчизняною війною, в Карижині одноосібних господарств майже не було. Оплата у колгоспі була добра. На зароблені трудодні давали всі сільськогосподарські культури, які вирощували тоді у господарстві, а вирощували навіть мак.



                  Жорстокі  репресії 1938 році дійшли і до Карижина. Були знищені ні в чому не винні люди. Були репресовані: Цапура Філько - голова сільради, Ніколаєв К.І. - директор школи, Матус Тимофій - завгосп колгоспу, Дубовий Андрій - директор цукрового заводу у м.Волочиську, Кифорчук Григорій - сільський мельник, Пардус Антон - колгоспний тесляр. 



                  В  1939 році розпочалась радянсько-фінська війна. Декілька чоловік з Карижина були мобілізовані на війну. Серед них Матус Тихон Степанович, Шевцов Михайло Степанович, Войцехівський Іван Йосипович та інші.



                  Незважаючи  на труднощі, перекручення, помилки, село поступово ставало на ноги, змінювалось його соціальне обличчя,  будувались нові  оселі, заможнішим ставало життя людей. Та мирна праця селян обірвалась 22 червня 1941 року. Вже на другий день війни, Віньковеччина відправила для поповнення Червоної Армії біля трьох тисяч чоловік. В цей день була перша мобілізація чоловіків з Карижина.



 

Окремим розділом розміщена виставка  "Пам'ятаймо”, приурочена до Дня пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 
років.

                                                 



СЕЛО В ПЕРІОД ДРУГОЇ
СВІТОВОЇ ВІЙНИ



                  12  липня 1941 року німецькі окупанти увійшли в Карижин. З початку окупації в селі зберігався колгосп. А в 1943 році почали ділити землю на гуртки по 10 сімей в кожному.   Роздали колгоспні коні, худобу, реманент. Багато молоді із села було вивезено до Німеччини на примусові роботи. Перший набір був в 1942 році, коли села забрали близько 70-ти хлопців і дівчат. Важким було підневільне життя на окупованій території. 



                  В  карижинському лісі діяла партизанська група. Але про партизанів хтось повідомив у поліцію. Поліція і німці оточили ліс, трьох чоловік вбили, четвертий застрелився сам, а решта втекли. На місці загибелі їх похоронили. Потім їхні останки були перенесені у братську могилу.




НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ
ЗАБУТО



            Майже  тисячу днів перебував Віньковецький район під фашистською окупацією. 26 березня 1943 року почалось звільнення нашої території. А 27 березня був звільнений Карижин частинами 18 армії, якою командував генерал-лейтенант Журавльов. Але війна не закінчилася. 29 березня 1944 року була проведена мобілізація. Всі чоловіки віком від 18 років до 50 років були мобілізовані на війну.



            Вісімдесят  наших односельців полягли на полях жорстоких битв. Пам'ять про них вічно житиме в серцях вдячних потомків. Їх імена викарбувані на граніті пам'ятника, що зведений у центрі села.



 




ВІДБУДОВА НАРОДНОГО
ГОСПОДАРСТВА



                  Ще  гриміла війна, а на плечі літніх людей, жінок, підлітків лягла відбудова народного господарства. В невимовно важких умовах провели карижани першу повоєнну посівну, чим могли допомагали фронту.  Так селяни Карижина відправили для госпіталів  14 центнерів печеного хліба, 10 центнерів м'яса і жирів, 5400 штук яєць, 32 кілограми меду. Швидко  відновлювалось і зростало поголів'я худоби, підвищувалась врожайність сільськогосподарських культур.



                  В  1949 році було об'єднано два колгоспи: ім.Карла Маркса, до якого входили хутір Гринева і вул. Вербівка, та с. Карижин і карижинський "Нове життя". 



                  Нове господарство називалось колгосп ім. Мічуріна. А в 1959 році проходило укрупнення колгоспів і колгосп ім. Мічуріна увійшов до складу Майдан-Віньковецького 
господарства "Маяк".



                  В  1989 році з ініціативи жителів села Карижина відбулось роз'єднання колгоспу "Маяк" і в селі Карижині утворилось нове господарство – колгосп "Нове життя", за яким було закріплено 1040,2 сільськогосподарських угідь, в тому числі ріллі – 861 га. Головою правління став Грицишин В.В. 



                                                                             




СУЧАСНЕ СЕЛО



                  Село  Карижин розташоване за 5 км від районного  центру смт.Віньковець, нижче по течії річки Калюс, за 64 км від найближчої залізничної станції Дунаївці. Село підпорядковане до селищної Ради смт Віньковець, має 550 жителів за даними останнього перепису.



             На території села є загальноосвітня школа І-ІІ  ступенів, дитячий садок, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт, діє приватно-орендне підприємство "Нове життя”.


Музей постійно поповнюється новими  експонатами серед яких – легенди, пісні, речі побуту, знаряддя праці, які було знайдено на території села Карижина. Працює група екскурсоводів, які проводять екскурсії і впорядковують музейні експонати.

                                                         




Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Корисні лінки
Друзі сайту
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz